Щодо ситуації з геморагічної лихоманки Ебола у світі.

        За повідомленням Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ) станом на кінець квітня 2014 року в країнах Західної Африки кількість підтверджених та випадків з підозрою на захворювання геморагічної лихоманкою Ебола серед населення зросло до 112, серед яких 70 – з летальним наслідком (коефіцієнт летальності – 62,5 %). Нові випадки підозри на це захворювання зареєстровано у префектурах Конакрі – 4 випадки, Гекеду – 4, Масента – 1 і Дабола – 1. Останнього пацієнта було госпіталізовано 28 березня 2014 року. Два випадки підозри на це захворювання зареєстровано серед працівників галузі охорони здоров’я.

Випадки підозри на лихоманку Ебола зареєстровано також у країнах, що граничать із Гвінеєю, а саме – Ліберії та Сьєрра-Леоне. Ліберія повідомила про два лабораторно підтверджених випадки захворювання на лихоманку Ебола серед осіб, які перебували у Гвінеї.

Міністерства охорони здоров’я Гвінеї, Ліберії та Сьєрра-Леоне спільно з ВООЗ здійснюють протиепідемічні заходи по локалізації та ліквідації спалаху хвороби відповідно до вимог Міжнародних медико-санітарних правил (ММСП 2005).

ВООЗ попередила країни, що граничать з Гвінеєю, про спалах хвороби та про необхідність посилення епідеміологічного нагляду щодо хвороб, які не виключають захворювання на вірусну геморагічну лихоманку.
ВООЗ не рекомендує вводити будь-які обмеження на поїздки або торгівлю по відношенню до Гвінеї, Ліберії та Сьєрра-Леоне.

Водночас повідомляється, що протягом останнього тижня до України з Гвінеї повернулося 6 осіб, які працювали у м. Конакрі, в контакті з хворими та особами з підозрою на захворювання лихоманкою Ебола не перебували.
Працівниками санітарно-карантинного відділу Головного управління Держсанепідслужби на повітряному транспорті у міжнародному аеропорту «Бориспіль» було проведено медичний (санітарний) огляд. За місцем проживання прибулих з Республіки Гвінея впродовж інкубаційного періоду встановлено медико-санітарне спостереження.

З урахуванням викладеного, Державна санітарно-епідеміологічна служба України рекомендує туристичним агентствам, підприємствам, що направляють туристів і працівників до Західної Африки знайомити їх про ситуацію із лихоманкою Ебола та заходи профілактики. У пунктах пропуску через державний кордон посилено державний санітарно-епідеміологічний нагляд, проводяться протиепідемічні заходи, передбачені Комплексними планами санітарної охорони території регіонів.

 Пам’ятка для виїжджаючих за кордон.

 Лихоманка Ебола – гостре, ймовірно зоонозне захворювання з групи вірусних геморагічних лихоманок, що протікає з вираженим геморагічним синдромом, відрізняється високим рівнем летальності. Відноситься до особливо небезпечних вірусних інфекцій.

 Короткі історичні відомості.

         Уперше захворювання зареєстровано і описано в районі Ебола (Заїр) у 1976 році. У цей же час з крові одного з померлих хворих виділено збудника. Спалахи інфекції у Заїрі та Судані в 1976-1979 роках, у Заїрі в 1994-1995 роках нараховували сотні хворих та супроводжувалися високою летальністю (від 53 % до 88 %). У 1996 році спалах лихоманки Ебола зареєстровано в Габоні. Дані ретроспективного серологічного скринінгу населення дозволяють стверджувати, що епідемії захворювання спостерігалися у 1960-1965 роках у Нігерії, Сенегалі, Ефіопії.

 Етіологія.

         Збудник захворювання – вірус роду Філовірусів (Filovirus) сімейства Філовіріде (Filoviridae). Виявлено три штами вірусу – Заїр, Судан, Енстон, які відрізняються за антигенною структурою. Чіткі відмінності виявлені між штамами Заїр і Судан по генетичним, біологічним і біохімічними властивостями. Вірус Ебола має середню ступінь стійкості у зовнішньому середовищі.

Епідеміологія.

Резервуар і джерело інфекції у природі мало вивчений, швидше за все, він, в основному, представлений різноманітними гризунами. Не виключена роль мавп як джерела інфекції. Хвора людина є дуже небезпечною для оточуючих у плані зараження, відомо 5-8 послідовних передач вірусу від хворого і виникнення внутрішньолікарняних спалахів хвороби. Відзначено, що при перших передачах летальність була найвищою (100 %), потім вона знижувалася. Вірус виявляють у різних органах, тканинах і виділеннях: в крові (7-10 днів), слизу носоглотки, сечі, спермі. Хворий представляє високу небезпеку зараження оточуючих протягом 3-х тижнів від початку хвороби; в інкубаційний період хворий вірусу не виділяє.

Механізм передачі різноманітний. Політропність вірусу, різноманіття шляхів його виділення з організму визначають можливість зараження при контакті з кров’ю хворих, статевим і аерозольним шляхами, при користуванні спільними предметами побуту та спільному харчуванні. Встановлено, що зараження при лихоманці Ебола, в основному, реалізується шляхом прямого контакту з інфікованим матеріалом. Захворювання дуже контагіозне і передається при потраплянні вірусу на шкіру і слизові оболонки. Найбільш небезпечною є кров. Найбільшому ризику зараження піддається медичний персонал при догляді за хворими, а також персонал, який здійснює вилов, транспортування мавп і догляд за ними у період карантину. Відсутність захворювань серед осіб, які були з хворими в одному приміщенні, але не мали з ними тісного контакту, дозволило зробити висновок про те, що повітряно-крапельна передача є малоймовірною.

Природна сприйнятливість людей висока. Післяінфекційний імунітет стійкий. Повторні випадки захворювань рідкісні; їх частота не перевищує 5 %.

Основні епідеміологічні ознаки. Осередки циркуляції вірусу Ебола розташовуються в зоні вологих тропічних лісів Центральної і Західної Африки (Заїр, Судан, Нігерія, Ліберія, Габон, Сенегал, Кенія, Камерун, Ефіопія, Центрально-Африканська республіка). Спалахи лихоманки Ебола в ендемічних осередках реєструються, в основному, навесні та влітку. В Судані (м. Нзара) первинний осередок інфекції виник серед робітників на бавовняній фабриці, незабаром хвороба поширилася на членів їх сімей та інших осіб, що були у тісному контакті з хворими. Внутрішньолікарняне поширення виникло тільки у 2-х випадках. Іншу картину захворюваність представляла у м. Меріду (Судан) і Заїрі, де лікарня зіграла роль каталізатора епідемічного процесу. Хворі були доставлені у лікарню з лихоманкою неясної етіології. Внутрішньолікарняне поширення інфекції серед персоналу відбулося при попаданні інфікованого матеріалу (крові та виділень) на пошкоджені шкірні покрови і слизові оболонки хворих – при різних парентеральних маніпуляціях, виконаних недостатньо обробленими інструментами. Обстеження сімейних контактів підтвердило епідеміологічне значення контакту з хворими і тривалості спілкування з ними. Так, при короткочасному контакті з хворим захворіло 23 %, а при тісному і тривалому (догляд за хворим) – 81 % осіб. Вторинними осередками стали сім’ї хворих, які залишили лікарні. Зараження відбувалося при близькому контакті з хворими (лікувальний догляд, спільне проживання, ритуальні обряди при похованні померлих). У грудні 1994 року – червні 1995 року в Заїрі виник спалах лихоманки Ебола, пов’язаний з вживанням у їжу місцевими жителями мозку мавп-вірусоносіїв. Загальне число хворих перевищило 250 осіб, летальність склала близько 80 %. Описано також випадки внутрішньолабораторного зараження лихоманкою Ебола при роботі із зеленими мавпами. Враховуючи колосальні можливості і швидкість міжнародних переміщень, серйозну небезпеку представляють міграції осіб у початковій стадії хвороби і перевезення заражених тварин.

Клінічна картина.

                 Інкубаційний період (від моменту зараження до клінічних проявів хвороби) триває від декількох днів до 2-3 тижнів. Початок захворювання гострий – з підвищення температури тіла до 38-39° С, головного болю, болей у м’язах (міалгії) та суглобах (артралгії), нездужання, нудоти. Протягом перших днів у більшості хворих виникають явища ангіни, запалення мигдалин викликає відчуття хворобливого «шару в горлі». У розпал захворювання приєднуються нестримне блювання, біль у животі та діарея геморагічного характеру з випорожненнями у вигляді мелени. Швидко розвивається геморагічний синдром з проявами шкірних крововиливів, органних кровотеч, кривавої блювоти. Часто спостерігають ознаки енцефалопатії у вигляді збудження і агресивності хворих; у випадках одужання вони зберігаються тривалий час. На 4-6-й день від початку хвороби приблизно у половини хворих з’являється висип зливного характеру.
Летальний результат наступає, як правило, на початку 2-го тижня хвороби. Його основні причини – кровотечі, інтоксикація, гіповолемічний та інфекційно-токсичний шоки.

         У випадках одужання гостра фаза захворювання триває 2-3 тижні. Період реконвалесценції (одужання) затягується до 2-3 місяців, супроводжується слабкістю (астенією), втратою апетиту (анорексією), зниженням маси тіла, випадінням волосся, іноді розвитком психічних порушень.

Лікування.

                Проводять у спеціалізованих інфекційних відділеннях з режимом суворої ізоляції. Застосовують методи патогенетичної і симптоматичної терапії, хоча у більшості випадків вони є малоефективними. Етіотропна терапія не розроблена. В епідемічних осередках може бути отриманий позитивний ефект від застосування плазми реконвалесцентів.

Епідеміологічний нагляд.

                Здійснення Міжнародної системи епідеміологічного нагляду за контагіозними геморагічними гарячками покликане забезпечити необхідною інформацією для своєчасного і повного проведення профілактичних заходів. У зв’язку з труднощами у ряді випадків здійснення повноцінної лабораторної діагностики захворювань найважливіше значення набувають клінічні прояви. З урахуванням концепції ВООЗ всі країни зобов’язані негайно повідомляти штаб-квартиру ВООЗ про поодинокі або групові важкі захворювання, для яких характерний синдром гострої геморагічної лихоманки. За визначенням Комітету експертів ВООЗ, хворий лихоманкою Ласса, Марбург і Ебола – людина з гарячковим захворюванням, що супроводжується одним або декількома з наступних ознак: виділення вірусу, 4-кратним наростанням титрів антитіл до вірусу через 1-2 тижні після забору крові. При лихоманці Ласса титри імуноглобулінів Джі (IgG) становлять не менше 1:512 і позитивні титри імуноглобулінів М (IgM), при лихоманках Марбург і Ебола – титри IgM 1:8 і вище, IgG – 1:64 в ІФ.

Профілактичні заходи.

                В результаті фундаментальних досліджень біологічних властивостей вірусу Ебола створені передумови для розробки вакцини і неспецифічних захисних препаратів.

 Заходи в епідемічному осередку.

 Хворі геморагічними гарячками Ласса, Марбурга і Ебола підлягають негайній госпіталізації у боксові відділення з дотриманням суворого протиепідемічного режиму, рекомендованого у випадках особливо небезпечних інфекцій, таких як чума і віспа. Осіб, що видужали виписують не раніше 21-го дня від початку хвороби при нормалізації стану і трьохкратних негативних вірусологічних дослідженнях. Всі предмети побуту хворого повинні бути суворо індивідуальними, маркованими. Їх зберігають і дезінфікують у боксі. Для лікування застосовують інструменти одноразового користування; після вживання їх автоклавують або спалюють. Проводять поточну дезінфекцію із застосовунням 2 % розчину фенолу (з добавлянням 0,5 % гідрокарбонату натрія (1:500)), йодоформу (450 г на 1 мл активного йоду з додаванням 0,2 % натрію нітрату). Виділення хворих також обробляють відповідним чином. Обслуговуючий персонал повинен працювати у протичумних костюмах 1 типу. Розроблені спеціальні пластикові бокси, у яких за допомогою витяжної системи, забезпечено блоком дезактивації, забезпечується приплив повітря в одному напрямку – усередину боксу. Такі бокси забезпечені звичайною системою для забезпечення повної безпеки персоналу під час медичних маніпуляцій. Особливу обережність слід дотримуватись при дослідженнях крові та інших біологічних матеріалів від хворих на геморагічні гарячки та підозрілих на захворювання.

Осіб, які перебували у безпосередньому контакті з хворим (або особою, у якого підозрюють розвиток захворювання), ізолюють у бокс і спостерігають протягом 21 дня. У всіх випадках підозри на зараження вірусом Ебола вводять специфічний імуноглобулін із сироватки гіперімунізованих коней. Термін дії імуноглобуліну – 7-10 днів.